музичний

-а, -е.

1) Прикм. до музика 1), 2). || Виражений, здійснюваний засобами музики. Музичний образ. Музична школа.

••

Музи́чна дра́ма — драма в супроводі музики, опера з драматичним сюжетом.

Музи́чна ексце́нтрика — естрадно-цирковий жанр, трюкове виконання музичних творів на традиційних або спеціальних ексцентричних інструментах.

Музи́чна коме́дія — комедія, що супроводжується музикою; оперета.

Музи́чна літерату́ра — а) література про музику; б) сукупність музичних творів (нотні видання); в) навчальний курс, який має на меті ознайомити студентів із зразками музичної творчості різних епох, народів, стилів, жанрів тощо.

Музи́чна осві́та — професіональне навчання музичної творчості, виконавству та науці, а також сукупність знань, набутих внаслідок такого навчання.

Музи́чна скри́нька — механічний музичний інструмент, у якому звуковидобування відбувається внаслідок зчеплення язичків із розташованими у певній послідовності штифтами барабана.

Музи́чна терапі́я — використання музики з метою нормалізації психічних станів та лікування хвороб нервової та серцево-судинної систем, депресії, функціональних розладів тощо.

Музи́чний дикта́нт — записування музичного твору на слух; форма навчальної роботи, що сприяє розвитку музичного слуху.

Музи́чний звук — звук, який має (на відміну від шумового) чітко виражену висоту, що її можна визначити з абсолютною точністю.

Музи́чний моме́нт — невелика інструментальна п'єса, за характером близька до експромту.

Музи́чний ро́змір — кількісна характеристика тактового метра (див. метр2 2); позначає кількість долей певної тривалості, що утворюють такт.

Музи́чний слух — здатність сприймати, розрізняти і відтворювати висотні, метроритмічні, динамічні та ін. співвідношення звуків.

2) Здібний до музики, який любить і тонко розуміє музику. Музична людина.

3) Який нагадує музику, приємний для слуху; мелодійний. Музичний голос.